А рiдна мова, як сонце… (до 180-річчя пам'яті українського мовознавця П. Г. Житецького)

Павло Житецький – найвизначніший

український лінгвіст широкого

філологічного профілю,

видатний представник вітчизняного

та слов'янського мовознавства

другої половини ХІХ століття… 

А  рiдна мова, як  сонце…

(до 180-річчя пам'яті українського мовознавця П. Г. Житецького)

Бібліографічна розвідка.

        Мета:  познайомити учнів з життям і багатогранною діяльністю видатного українського мовознавця другої половини ХІХ ст., уродженця міста Кременчука П. Г. Житецького;

             виховувати почуття гордості за славних синів українського народу.

З М І С Т

  Перші стежини долі  

  Викладацька і наукова діяльність  

  Вклад вченого в український правопис  

  Іван Франко і Павло Житецький  

  Останні роки життя. В пам'яті нащадків  

  Про Павла Житецького (вислови вчених, письменників)  

                          

Вступне слово вихователя. Найбільше багатство України – це її славні люди. Ми сьогодні проведемо бібліографічну розвідку, з якої дізнаємося про життя і багатогранну діяльність видатного українського мовознавця другої половини ХІХ ст., уродженця міста Кременчука Павла  Гнатовича Житецького.

  

Перші стежини долі. 

         Правнук мандрованих дяків з Чернігівщини, син вихованця Переяславської семінарії Гната Павловича Житецького – Павло Житецький народився в Кременчуці 4 січня 1837 року.

Мати, Ірина Мойсеївна, проста і лагідна жінка, співала синові тих пісень, з якими він не розлучився довіку, наговорила казок, приказок тією мовою, утвердженню і розвитку якої Павло віддасть усе життя своє, усі духовні сили. 

Батько, людина сувора, вважав, що нащадок служителів культу має обов'язково продовжити їхню справу. З вересня 1851 року Павло – студент Переяславської семінарії.

         1857 року Житецького зарахували до Київської духовної академії. Перед цим він успішно склав 25 іспитів і написав три твори.

 Як синові священика йому надавалася можливість вчитися за казенний кошт.  

Тут Павло входить до таємного гурту, стає одним з організаторів студентського страйку, за що був виключений з духовної академії.

        1860 року він вступає на перший курс історико-філологічного факультету Київського університету. Одразу ж стає активним членом університетського студентського братства..

         Влітку 1862 і 1863 років у селянській одежині Павло разом із духовними побратимами (Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Тадеєм Рильським) "пішли у народ". Подорожуючи Київщиною, Полтавщиною, студенти записували народні пісні та їх мелодії, живомовну лексику, прислів'я, приказки.

У Кременчуці, гостюючи у своїх сестер, юнак ніби вперше зустрів знайому йому з минулих літ дівчину-сироту Варвару Дяченко. В очах її студент побачив свою долю, яка  стала його дружиною і матір'ю  чотирьох їхніх синів. Любов до нею  Павло Гнатович проніс через усі 46 років подружнього життя.

         У лютому 1865 року Житецький дістав призначення на посаду молодшого вчителя російської словесності Кам'янець-Подільської гімназії, де швидко почав вирізнятися серед колег ерудицією, педагогічним тактом, закоханістю у слово.

Викладацька і наукова діяльність. 

         Через три роки молодого педагога переводять до Києво-Подільської гімназії. На початку 1870-х років він бере активну участь у створенні та діяльності Колегії Павла Галагана – елітного навчального закладу для дітей дворянства. Житецький розробив його статут, пропрацював викладачем словесності майже двадцять років.

Крім того він навчає у недільних школах дітей простих селян за «Кобзарем» Шевченка.

         Вчений започаткував і розвинув новий напрям українського мовознавства – історію української літературної мови.

         Житецький багато зробив для розвитку української лексикографії. Зібрані ним лексичні матеріали (понад 10 тисяч карток) були використані уже в ХХ ст. для "Історичного словника українського язика".

         Житецький велику увагу приділяв дослідженню історії української літературної мови, зокрема, найскладнішого її періоду – XVII-XVIII ст.

         Напружена праця далася взнаки. Організм Павла Гнатовича не витримав: на уроці в Колегії вченого вразив інсульт.

          Розбитий паралічем, він за кілька місяців підготував три підручники зі словесності для середніх шкіл Перші розділи він учився писати лівою рукою і тільки олівцем. Підручники витримали по шість-вісім видань і 1902 року були відзначені малою премією Петра Великого.

         Кінець 1898 року був радісним: обрання Павла Гнатовича членом-кореспондентом Петербурзької Академії Наук додало снаги. З'явилися розвідки "Гумбольдт в історії філософського мовознавства", "Острозька трагедія".

         Доля не щадила Павла Гнатовича. Влітку 1899 року передчасна смерть забрала наймолодшого сина – Богдана, а 22 січня 1904 року на очах у нього помер син Тарас. Відтоді єдиним порятунком для вченого стала робота. "Читаю і пишу не менше 10 годин в день. Так проходить день за днем, тиждень за тижнем у виснажливій боротьбі з собою", – пише він найстаршому сину Гнатові.

Вклад вченого в український правопис

                                                                                                 

     -   Павло Гнатович  унормував  правописну систему.

-         Його прогресивні ідеї ввійшли до першого правописного кодексу 1921 року – "Найголовніших правил українського правопису".

Іван Франко і Павло Житецький

-         Нових духовних обширів, нових прямувань дослідницького хисту надало Житецькому особисте знайомство з Іваном Франком.

-         Воно переросло у приятелювання не тільки на грунті спільних духовних і наукових інтересів. Павло Гнатович став настільки близький Франкові, що був навіть його весільним батьком під час одруження з Ольгою Хоружинською у травні 1886 року.

-         Чверть віку тривали їхні дружні взаємини, полишивши добрий і вагомий слід у вивченні історії української літератури, мови, народної творчості.

Останні роки життя. В пам'яті нащадків.

         У травні 1909 року Павла Гнатовича вразив другий інсульт, внаслідок чого він при ясному розумові й неушкодженій здатності бачити й говорити повністю втратив рухомість. Диктувати свої думки вже не міг – швидко стомлювався. Так минуло майже два роки, упродовж яких вірна дружина Варвара Семенівна не відходила від його ліжка.

         У березні 1911 року Павло Гнатович тихо відійшов у небуття. Поховали його на Байковому кладовищі в Києві. Від імені інтелігенції прощальне слово виголосила полтавка Олена Пчілка.

         Колишні вихованці Колегії зібрали кошти на пам'ятник учителеві, який і встановили 1912 року. Він стоїть і понині.

         Бібліотеку вченого – понад три тисячі томів – Варвара Семенівна, за чоловіковим заповітом, передала Українському науковому товариству.

        Спадщина П. Г. Житецького, видатного філолога, палко закоханого у свою справу,  назавжди увійшла до духовної скарбниці українського народу.

         Саме його численні розвідки і дослідження, наполеглива і самовіддана наукова праця не в останню чергу стали причиною визнання на початку ХХ ст. Російською Академією Наук української мови як рівноправної і самодостатньої.

         Саме в цьому П. Г. Житецький убачав мету своєї наукової і громадської діяльності, всього свого життя.

Про Павла Житецького

(вислови вчених, письменників)

         Павло Житецький – найвизначніший український лінгвіст широкого філологічного профілю, видатний представник вітчизняного та слов'янського мовознавства другої половини ХІХ століття…

                                                                                                       І. Білодід, академік

          Видатний український вчений разом з тим був і живим, чутливим громадянином своєї батьківщини, хто на собі відчув до певної міри її гірку долю… Його особистість, погляди і діяльність заслуговують якнайщирішої популярності.

                                                                                              С. Єфремов, академік

          Його учні зберігали пам'ять про нього, як про світлого "учителя життя", який "заклав перші ростки ставлення до науки і життя".

                                                                                              С. Єфремов, академік

          Се був чоловік щедро обдарований природою, мав розум могутній, здатний до тонкого аналізу, такого потрібного в науці.

                                                                                                                       О. Пчілка

          Мав Житецький, опріч наукової снаги, ще один дар природи й виховання: був красномовний, мав хист прекрасно висловлювати свої думки. Приваблював своїм словом!

                                                                                                                        О. Пчілка

          За тую ж іскру любови до України, що носив Житецький у своєму серці і зігрівав у інших серцях, він жертвував добробутом своїм і своєї сім'ї, однак, не гасив тієї іскри.

                                                                                                                         О. Пчілка

Підведення підсумків:

-         Що нового сьогодні ви дізналися?

-         Хто такий Павло Житецький?

-         Де він народився?

-         За що був виключений з Київської духовної академії?

-         З якою метою він разом з друзями подорожував по Київщині та Полтавщині?

-         За що шанують українці Павла Житецького?